Є чудовий спосіб уникнути критики: нічого не починати, нікуди не втручатися, нікому не допомагати. Сидіти тихо. Бажано без світла, щоб ніхто не запитав, чого ви його досі не вимкнули.
Бо щойно ти щось зробив — усе. Тепер доведеться відповідати ще й за все, чого не зробив.
Посадив дерево?
А чому одне? А чому тут? А чому не плодове? І взагалі, хто тепер прибиратиме листя?
Організував захід?
Краще б ці гроші віддали на інше. Яке саме — уточнять, коли ти зробиш оте інше.
Допоміг людині?
А чому тільки цій? Іншим не треба? А чого показуєш? Піаришся? А чого не показав? Може, взагалі не допомагав?
Зробив сайт?
Навіщо, якщо є фейсбук?
Опублікував у фейсбуці?
А чому інформацію ніде нормально не знайти?
Особливе задоволення — експертиза минулого.
«Треба було ще тоді…»
«Я б на вашому місці…»
«Нормальні люди спочатку…»
Як же зручно приходити з готовою відповіддю, коли вже відомий результат. Усі помилки видно, усі наслідки зрозумілі. Можна впевнено пояснити, як треба було діяти, й не ризикувати нічим, крім заряду телефона.
Ще є універсальна відповідь на будь-яку пропозицію долучитися:
«Це має робити влада».
Або депутати. Або бізнесмени. Або хтось багатший, вільніший і взагалі спеціально призначений для того, щоб робити щось замість нас.
Влада справді має виконувати свої обов’язки. За бюджет, рішення й результати потрібно питати. І жодна добра справа не звільняє від відповідальності за погану.
Але цікаво, як швидко фраза «вони мають» іноді перетворюється на довічну довідку: «я можу нічого».
Звісно, можна критикувати, навіть якщо сам не долучався. Для зауваження не потрібна довідка про особистий внесок. Іноді саме стороння людина помічає важливу помилку.
Тільки між «тут є проблема, ось яка» і «все погано, ви все робите неправильно» — ціла розмова, яку дехто воліє пропустити.
У реальної справи є бюджет, строки, невідомі наперед обставини й необхідність обирати. У коментарі легко вміщаються одразу всі побажання. І дешевше, і краще, і швидше, і щоб усім сподобалося.
Тому найбезпечніша стратегія — нічого не робити.
Не буде невдалого заходу. Не буде недосконалого проєкту. Не буде допомоги, до якої можна причепитися.
Буде просто порожньо.
І от тоді обов’язково прийде хтось і напише:
«А чого у вас ніхто нічого не робить?»